Чесна і смілива? Така,ніби, має бути журналістика? А ще – відповідальна? А яке головне питання, на яке треба давати відповідь, займаючись журналістикою? В інтересах кого я,взагалі то, працюю? 

 Правильна відповідь – аудиторії. Тобто української нації, в політичному значенні цього терміну. Не абстрактної правди, справедливості, чи написаних в іншій країні і для інших реалій “журналістських стандартів”. Бо коли посилаються на ці речі, за ними все одно є чийсь конкретний ситуативний інтерес. А от саме загальний інтерес української політичної нації (зауважте, тут я кажу саме про спільноту, а не державу) має бути головним орієнтиром. Для цього треба, хоча б, розуміти ці інтереси. Спробую викласти цілі нашої спільноти станом на поточний момент.

  1. Зберегти національну державність та суверенність

  2. Зробити євроатлантичну інтеграцію незворотнім процесом

  3. Створити передумови для оновлення політичних еліт

  4. Забезпечити умови для економічного зростання

  5. Закласти підґрунтя для диктатури закону і права

Так, всі ці цілі проміжні. Тому, що ми живемо у перехідному періоді. Ми не можемо різко стрибнути тому, що у нас немає для цього кадрів і ресурсів. Це адекватна самооцінка. Однак суспільству згодовують брехню, про те, що можна вже дійти на танках до Москви; вступити до НАТО (треба тільки заявку подати); замінити всіх старих поганих чиновників і політиків на нових хороших; поділити національне багатство порівну і зажити як в європах; ну і, звісно, змусити всіх жити за законом (всіх, окрім самої аудиторії, яка цього очікує).

Повертаючись до чесності і сміливості. Так от, українська журналістика станом на сьогодні вцілому не дуже чесна по відношенню до своєї аудиторії. Нечесна тому, що не може донести до людей об’єктивну дійсність. А дійсність така, що всі 5 цілей в рамках українського інтересу сьогодні зі скрипом, але послідовно реалізуються. І ще українська журналістика трохи боягузлива. Бо боїться називати речі своїми іменами. Наприклад, боїться назвати популістів популістами і викрити їхню брехливу риторику. Вона просто без питань підставляє мікрофон клоунам і шахраям, аби вони могли “без купюр” згодувати людям маніпулятивну політтехнологічну брехню. Як результат – більшість українців вважають, що справи рухаються в країні у неправильному напрямку, а в рейтингах на перших місцях реваншисти і популісти. Так-так, це і наша відповідальність, колеги. Про те як ці “справи рухаються” люди дізнаються саме від нас.

За чесність видається негативізм у сприйнятті дійсності на межі з психічним розладом. За сміливість – бажання “укусити” обов’язково слона в стрибку з позиції моськи. Дуже сміливо, особливо за умови усвідомлення, що тобі за це, окрім профіту нічого не світить. Так, колись при Кучмі-Януковичу вважалося сміливістю говорити про владу погано. Але сьогодні про владу хороше кажуть лише пошепки. Не у фейсбуці, а у приватних бесідах. “Ну вцілому все рухається правильно, я вважаю…” – часто доводиться чути в розмові, але ж не читати.

Хрестоматійний приклад для ілюстрації – погляди Георгія Туки. До і після державної роботи. “До” – коли отримував інформацію опосередковано і “після”, коли зіткнувся з об’єктивною дійсністю самостійно.

Тож на чий інтерес по факту відпрацювали наші журналісти, які за два з половиною роки після Майдану, змогли переконати пересічного українця, що зараз НАБАГАТО ГІРШЕ, ніж при Януковичу? На жаль, багато ЗМІ нині належать тим, чиї інтереси розходяться з інтересами української нації. І такі популярні медіа просто таки випалюють мізки людям “зрадою”. Хоча часто на заваді адекватній оцінці того, що відбувається стоїть банально низький інтелект, непрофесійність або просто незрілість і юнацький максималізм.

 

Але давайте якось дорослішати і розумнішати. Може досвід 2010 року чогось навчив. Тоді внесок преси у перемогу Януковича був не меншим ніж Тимошенко і Ющенка. Якщо підливати бензинчик у вогонь, то можна і самому зашкваритися.

 

Я не проти критики. Я проти ігнорування дійсності. А ігнорування дійсності це коли ти робиш фокус на деталі, яка не ілюструє тенденції, але подаєш це саме, як таку. Коли маніпулюєш контекстом. Коли вигадуєш зв’язки когось із кимось через п’яті руки. Коли з серйозним виглядом просиш прокоментувати важливі речі популіста або шизофреніка. Коли змушуєш політиків собачитися, зводячи все на особистісний емоційний рівень. Та ми людей так з розуму зведемо. Або просто відучимо від перегляду телевізора і читання новин. Зараз, власне, саме такі тенденції і намітилися. Хтось як сектант поширює зрадомаячню почуту десь з екранів від псевдоекспертів, хтось просто ігнорить інфопростір взагалі, намагаючись зберегти нервову систему. Давайте будувати інформаційний простір який би давав світло в кінці тунелю, а не тягнув на дно.

 

PS Пост проплачений Гетьманом Павлом Скоропадським, якщо у вас є сумніви, щодо мотивів написання даного тексту.

  • Зоркин Константин

    респект

  • Дима

    /Пост проплачений Гетьманом Павлом Скоропадським/ там у нього ще багато чого можна почерпнути