Різко припекло сказати кілька думок про середній клас.

Ну як середній клас… Ну тих людей, які і не олігархи, і не їхня менеджерська обслуга, а з іншого боку більш менш собі на життя щось заробляють, закордони їздять, нерухомість і авто мають.

Так от.

Більшість реформ, які домінують в інфопросторі – саме в їхніх інтересах. Цих людей мало. Це меншість в країні. Більшості ось ці дерегуляції, антикорупції, відкриті данні та інше лібертаріанство ну от взагалі не покращить життя “тут і тепер”. Колись – може, ймовірно, скоріше за все. Але от коли саме пенсіонеру (а це відсотків 30% населення, чи скільки?) чи найманому працівнику в промисловості чи сільському господарстві це покращить ситуацію в холодильнику  – повна невідомість.

 

Революційний поштовх 2014 побудував схему впровадження ліберальних змін в країні, коли виразники інтересів середнього класу полякують представників олігархів збуренням широких мас. І шось там воно голосується, і в медіа у відповідному ключі коментується. Непоганий результат, як для меншості. Ага.

 

Але. Ніхто ні на який майдан не збирається і слава богу. І страшок поступово зникатиме. Теоретично можливий знову розворот в бік патерналізму. Ну от особливо, якщо там якісь перевибори, юлі, вила і т.д.

 

До чого це все я веду. Не бачу я у середнього класу двох структур, які б були виразником інтересів, а головне інструментом їх забезпечення.

 

Перше – партії. Так, є якісь представники в кожній фракції. Але вони там хоч і активні, але “не рішають”. І ось тут проблема політичної програми та ідеології. Повертаюся до того, що писав на початку. Ці реформи от прям зараз – в інтересах меншості (більшості – у перспективі, і передбачають, що ця меншість розростатиметься, бо люди багатшатимуть, якщо не тупитимуть і користуватимуться наслідками цих реформ). Тому з такою програмою – не переможеш. І треба, або дурити людей і штовхати якийсь популізм, маючи собі на умі, що все одно буде ліберальний курс у разі перемоги. Або справді шукати якийсь компроміс з поправкою на українські реалії. Ну тобто, щоб придумати як підгодовувати всіх, хто не може, не хоче дбати про себе сам, але от має право голосувати.

 

Друге – медіа. Яке впливове медіа представляє інтереси середнього класу? А? Ні, про впливові питаю. Ну крім всемогутнього Фейсбука. О, ця тема мені ближче, ніж партії. Так от медіа це дуже дорого. Навіть, такі собі малесенькі. А способу заробляти – нема. Реклама – не варіант. Максимум 30% від потреби нашкребете. Це коли вже щось являтимете з себе. Медіабізнес неможливий в Україні. Жити можна або за щомісячні дотації від власника, або за гранти. Єдине, як можна заробити на медіа в Україні, я так собі думаю, чисто – це спершу дофіга бабла в щось вкласти, а потім продати за ще більше бабло. Ну типу ввалюєш за два роки 10 мільйонів зелених, а потім продаєш за 20. Але це інша історія. Так от. Медіа це дуже дорого. І воно, щоб бути незалежним повинно мати гроші, щоб діяти і щомісяця платити всім зарплату. І тут майте на увазі, що зарплату нормальну. Дешеві люди вам не пояснять, що відбувається у світі. Ну або пояснять, але дешево. До чого я підводжу. До того, що середній бізнес повинен знайти спосіб акумулювати бабло ( а воно у нього є в масштабах країни, просто треба придумати спосіб як скидуватися, щоб ніхто не почувався ображеним і не почувався мажоритарним власником) на свої медіа, які будуть давати відповідну його інтересам картину світу. Звісно, що середній бізнес цього робити не буде. Бо зайнятий власне бізнесом. Тому робити це повинні самі медіадіячі, яким така перспектива до душі. Або інший варіант – фантастичний. Нарешті люди зрозуміють, що якісна інфа це те. що вимагає багато зусиль розумних людей, які могли б заробляти і в інших сферах. І якщо тут вони не зароблятимуть, то таки підуть в інші сфери. А значить за це треба платити, як за товар. Ну от що таке наприклад 300 грн в місяць для чувака, який заробляє 20-50 тисяч грн.(це я ж навіть не про бізнесменів). Ну але я недарма ж сказав, що варіант це фантастичний. Бо ми ще ті жлоби щодо оплати контенту, по собі знаю.

 

Короче, ви зрозуміли. Партія і ЗМІ. Ось це влада. І якщо вільні люди хочуть, щоб порядок денний будувався у відповідності до їх стилю мислення – без цього нічого не буде.