1. Хто і де буде жити в Україні?

Україна вимирає та виїжджає. Процеси депопуляції та еміграції тривають. Сьогодні не зрозуміло, що може дати поштовх  для зворотньої тенденції. І питання зовсім не в рівні економічного розвитку. Навпаки. Вищий рівень життя часто призводить до того, що родини пізніше заводять, і то лише одну, дитину. Батьки бажають дітям найкращого і гадають, що їх сил вистачить тільки для одного нащадка. Дедалі більше буде тих, хто вирішив “жити для себе”.  Дедалі більше освічених самодостатніх жінок, які так і не знаходять достойного партнера. Дедалі більше розлучень. Як результат – старіння цілої нації.

Похідна проблема – пенсійне навантаження на економіку. Страшно уявити пропорцію між тими, хто працює і пенсіонерами через 20-30 років за нинішніх тенденцій. Це призведе до невідомих нині суспільних конфліктів між поколіннями на економічному підґрунті. З іншого боку, “святе місце пустим не буває”. Сюди будуть їхати з місць де жити ще гірше. А таких вистачає. Сюди будуть запрошувати, якщо буде бракувати робочої сили. Шанси зберегти Україну в нинішньому расовому і національному гомогенному складі примарні. Майбутня мультикультурна ситуація теж містить конфліктний потенціал.

Логіка заселення України в часи радянської індустріалізації перестала діяти. Чимало населених пунктів типу селищ, смт і навіть міст втратили економічний сенс існування. Вони більше не є місцем творення суспільних благ (підприємства довкола яких формувалися – знищені) а лише пожирачами ресурсів. В поєднанні з тенденцією на виїзд молоді з таких населених пунктів, отримаємо міста пенсіонерів зі зношеною інфраструктурою, які безповоротно лише висмоктуватимуть кошти. Натомість, мільйонники будуть лише рости і ставати дедалі комфортнішими місцями для життя. Села очікує одночасно дві тенденції. З одного боку, через впровадження технологій у сільське господарство падатиме потреба в робочій силі. З іншого – через перетворення України в аграрну імперію туди йтимуть кошти. Тож, більшість сіл просто зникнуть з карти. Інші ж стануть більше схожими на міста.

2. Чим ми будемо заробляти на життя?

Поки що можна бути певним лише за дві галузі. Агросектор та ІТ. Україна зайняла певну нішу сьогодні. І попит на продукцію обох секторів очевидно і далі зростатиме. Відтак, обидві галузі обростатимуть суміжними і сферою послуг. За сприятливих обставин, вони зможуть стати ресурсними донорами для науки.

Є певні сподівання на енергетику та ОПК. Суто з тих міркувань, що гостра потреба змусить мати прориви на цих напрямках і ці прориви будуть цікавими іншим. Теоретично в майбутньому мають скластися умови для локалізації в Україні реального виробництва європейських компаній.

Чим ми зароблятимемо залежить від того що ми вміємо. Очікую ренесанс професійної освіти та зростання престижу робітничих професій.

Очевидно, що за 20-30 років виробнича база України, успадкована від УРСР вцілому припинить своє існування. З одного боку, це загроза знищення реального виробництва, з іншого – шанс на прорив завдяки тому, що виробничі лінії доведеться міняти повністю, а в більшості – створювати наново. Нова виробнича база сама по собі є конкурентною перевагою.

3. Яку політичну систему формуватимуть такі умови?

Демографія і економіка визначають політичну систему через реалізацію виборчого права. Тож не виключено, що Україні доведеться пройти болючий і безглуздий етап приходу до влади популістів. Люди які лише розподілятимуть ВВП, не закладаючи принципів для його збільшення звісно ж вестимуть країну до прірви. Поки що це виглядає майже неминучим. Адже політики орієнтуються на електоральні настрої, а в країні де головні виборці пенсіонери та соціально вразливі верстви, популісти просто не можуть не прийти до влади. Очевидно, що за час їхнього правління економіку знову буде відкинуто назад з відповідними наслідками. Далі цілком можлива справжня військова хунта. “Рятувати” країну прийдуть якісь місцеві “чорні полковники”, які насильницьким способом таки впровадять ліберальні принципи в економіку. Можливо зараз майбутні піночети сидять в окопах під Дебальцевим і Широкіним. Ймовірно у цей період військової диктатури навіть найубогіші отримають певне щеплення від віри обіцянкам про “покращеня життя вже сьогодні”. Тож після повернення до режиму обрання влади на виборах буде якийсь період, коли популізм буде поза панівним дискурсом. Тоді, можливо, на повну проявить себе архетип українця, як людини, що найбільше цінує особисту волю і це знайде відображення в політичній системі.

4. Якими будуть цінності та ідентичності та якою буде об’єднуюча ідея?

Національну ідею України можна буде описати двома словами “Свобода і достаток”. Саме громадянські та економічні свободи можуть притягувати сюди найталановитіших мігрантів, а місцевій молоді давати підстави лишатися і самореалізуватися вдома. Ми повинні побудувати найвільнішу і одну з найбагатших країн. Це взаємопов’язано. Це має стати державною ідеологією і через неї треба формувати майбутню політичну націю. Якщо будуть враховані помилки політики щодо мігрантів ЄС то є шанс не допустити створення мігрантських гетто в українських містах. Це може бути, якщо буде існувати цілеспрямована державна політика щодо мігрантів і міграція буде легальною. Як в Канаді чи Австралії. Не можна допустити їх обособлення за релігійною чи національною ознакою. Має бути політика інтеграції всіх новоприбулих в українську політичну націю, але як носіїв її ідеології, а не чужорідного тіла.

5. Що дасть нам відчуття безпеки?

Дестабілізація очікується, як в Росії, так і в ЄС. Загроза зі Сходу не зникне, навіть, у разі демонтажу путінської системи влади. Після чергової смути у сусіда нам загрожуватимуть і потоки біженців з Росії, яким банально не буде що їсти і рейди парамілітарних банд. А в перспективі, коли розпочнеться традиційне для Росії “збирання земель”, і нова повномасштабна війна. Ймовірно, у період дезінтеграції Росії нас таки візьмуть до НАТО. Однак, стратегію оборони варто вибудовувати виходячи з перспективи протисояти “сам на сам”. Швейцарська модель поголовного озброєєння нереальна до моменту, доки не буде досягнуто цілковитої лояльності всіх громадян до української держави. До того часу буде створено кількасоттисячну Добровольчу армію на правах резерву з числа ветеранів АТО. Україна таки знайде свій рецепт стримування за допомоги розвитку ракетних військ, системи ППО та територіальної оборони. Роль і престиж армії зростатимуть, Крим і Донбас, звісно ж, будуть реінтегровані.

 

  • Sergey

    усе вірно, тільки самі не виповземо…жодного ресурсу не лишилося

  • Вернигора

    Десь так