Найбільша пустеля Європи наскільки велика? Зрозуміти треба ногами. Мені давно це було треба. Тому Олешківські піски давно пунктик. Викреслюю. Бо 12 серпня ми її пройшли. Вздовж. Розповідаю.

Найближчі міста з яких добиратися – Херсон або Каховка. Заходили ми в неї з боку ставків рибгоспу. Туди нас підвіз мій друг ще до 7-00.

Романтична ідея пройти пустелю вночі під світлом місяця відпала сама собою через ідею поспати після переїзду. Заходити в піски вирішили з боку ставків рибного господарства.

Зараз Олешківська пустеля – діючий полігон Збройних сил України. І з самого початку ми почули оптимістичний звук працюючого міномета (тільки мінуси, мабуть, стріляли болванками). Пастух, що пас овець сам підійшов до нас і розповів, що стріляють тут багато. Почали закрадатися сумніви чи взагалі це хороша ідея. Але ноги почали вже закрадатися все глибше і глибше в напрямку пісків. Жодного блокпосту чи попереджувальних знаків ми не зустріли. А виглядає пустеля на початку десь так:

Тобто такі собі пісочні горбочки вкриті травою і деревами. Але поступово, кілометр за кілометром піску ставало все більше.

І поступово вже почали траплятися такі от, майже, без рослинності бархани:

Ми вже було почали хвилюватися чи це раптом не облом, що пустеля не зовсім то і пустеля, а така собі херсонська підробка. Але нарешті почалися місця, де можна зробити норм фоточки.

Дорогою ми кілька разів натрапляли на підтвердження, що тут таки пострілюють. Було кілька локацій де стирчало по кілька хвостовиків мін. Вибачте, але ми їх не намагалися викопати.

Траплялися інші типи решток боєприпасів. Я не знаю від чого це.

Загалом іти було досить комфортно. Пісок втрамбований і у ньому не грузнеш. Ми правильно одягнулися в довгий світлий одяг. Сонце пекло, але був приємний вітер. Перепочити можна було в тіні дерев, які періодично таки траплялися.


Майже в центрі пустелі нам трапилося неабияке диво. Справжня оаза у вигляді озера. Оточеного очеретами і з білим лататтям. Уявіть собі кайф від купання в ньому після того, як пройдеш кілометрів 10 пустелею.

Чим далі на південь, тим Олешки ставали більше схожі на пустелю. У мене кілька разів прям відчуття було, що я десь в Руб-ель-Халіф)

Тому, якщо раптом хтось не має амбіцій проходити пустелю повністю, а просто подивитися і відчути, то краще заходити з боку сіл Великі Копані, або Раденськ. Я от затрекав 22 км і зупив, бо на карті показало, що ніби кінець пустелі. Але, як бачите на супутниковому знімку, далі пустеля ще кілометрів 3-4 триває.

Ми виходили між Раденьском і Великим Копанями десь. Раніше там був ліс, який має захищати довколишні території від поширення пісків. Але частина цього лісу зараз виглядає ось так.

Загалом ми пройшли її всю разом із зупинками та перепочинками десь за 7 з половиною годин. Після 15-ої години ми вже були на трасі на Херсон, їли придбаний тут же кавун і думали, як добиратися далі. А далі у нас був по плану Актівський каньйон.

Нам треба було якось дістатися до Вознесенська. І це виявилося не такою вже й простою логістичною задачею. Бла-бла-карів в тому напрямку ані з Херсона, ані з Миколаєва не було. Ми спершу доїхали до Херсона. Жодного автобуса увечері не було. Тільки київські. Але вони були типу забиті вже. Тому ми десь о 22-ій приїхали в Миколаїв. І що смішно вже тут змогли сісти на той автобус, в якому нам спершу відмовили, бо з’явилися місця. Так ми близько півночі дісталися Вознесенська. Спати хотілося вже дуже. Ніяк не могли знайти спуск до річки Мертвовод (саме на ній каньйон і по ній думали просто йти далі). Зрештою якийсь організований спуск знайшли і поставили в долині намета де і вирубилися. На ранок побачили, що ми біля якогось “водоспаду”.

Всю першу половину дня ми рухалися вздовж Мертвоводу до села Актове. Дорога наша пролягала через села, поля, саму долину річки. І сонце жарило так, що мені здалося, що в пустелі було легше. Добре, що в кожному селі є сільмаг. І там ми купували і купували морозиво, квас, воду і як, виявилося, найпопулярніший розливний напій в цих краях – лимонад “Мохіто” від Оболоні) (це не продактплейсмент, воно реально засолодке, я не рекламую). Але всі ці негаразди забулися, коли ми побачили те, до чого йшли.

Можливо, фото вас не вражає. Просто повірте – це епічно.

Внизу, де тече річка, ніби в Кримському великому каньйоні, утворюється такий собі басейн з мініводспадами та величезним камінням. Ось туди ми і спустилися.


Тут можна і варто зупинитися з наметом. Місце є і збір візьмуть щось біля 50 грн, здається. Туристів тут ми бачили ніби і небагато, але і немало. Уявляю, якби місце більше розкрутити та інфрастурктуру зробити – був аншлаг ще той.

О 23-30 десь ми були вже на станції метро Теремки. Так що за дві з половиною доби ввалили два такі пункти призначення. І це правильно. Вже в роздумах, куди поїхати далі…

  • Alexander Taranyshyn

    Круть! Дякую, що через вас побачив таку красу – Актовий каньйон! 🙂