Прийшов якийсь спам від скайсканера, вибрав найдешевше місто, купив найдешевші квитки… Було це десь восени. Наслідок – я серед зими потрапив щонайменше в квітень, за нашими мірками. І колискову цивілізації, за мірками світовими. В Афіни. Ну і, нарешті, скористався безвізом. Біометричний паспорт в цій країні отримав першим, а користаюся безвізом, мабуть, в останніх рядах вже. 

Оскільки, у всіх Греція асоціюється з фінансовою кризою і безкінечним протестами, то скажу, що нічого такого не бачив за вихідні, які там був.

Як і дві з половиною тисячі років тому все в цьому місті крутиться довкола таких місць, як Акрополь та Агора. Почав знайомство з ними в темну пору року доби і це було приємно.

Так само одразу познайомився з місцевими котами. Їх тут дуже багато і такі зграї – типова картина афінських менших вулиць.

Зранку я звісно ж знайомився з містом оббігаючи його. Після наших морозів бігати при +16 у літньому одязі це звісно кайф. Бігати між 6 і 7 теж кайф зараз, бо якраз потрапляєш на світанок.

Квиток на всі головні старожитності під відкритим небом коштує 30 євро. Якщо відвідати всі, то дуже навіть зекономиш, бо кожен окремо коштує по 8 євро. Однак, греки-трударі працюють на цих пам’ятках виключно до 15-00, тому треба нормально спланувати маршрут, якщо є бажання встигнути все за добу. Я не встиг.

Храм Зевса, вірніше те, що від нього лишилося (вислів, який можна до всього майже застосовувати) був найвищим на Пелопоннесі. Зі 104 в наявності 15 колон.

Далі підйом на Акрополь. Затишними туристичними вуличками. І знову повз котів.

Піднімати дуже цікаво, бо йдеш дуже давніми кварталами на схилі гори. Тут і зараз живуть. Житло колоритне. Мабуть, дуже незручне. Але романтика.

Поступово набираючи висоту варто озиратися на місто та сусідні гори. Може бути непогано.

Перед входом до Акрополя непоганий оглядовий майданчик. Звідси гарно видно Марсовий пагорб (Ареса пагорб, звісно, ну але всі знають Марса…).  От сиджу, спостерігаю…

На вершині Акрополя стоять рештки Парфенона. Очікувано, тут найбільший туристичний двіж.

Далі розумно було б, можливо, іти на Агору, але чогось шлях проліг через якийсь пагорб якогось Пилипа і там було виявлено в’язницю, де сидів Сократ.

На порозі Агори опинився в 14-45 і ці работнічки вже всіх виганяли. Ледве вдалося пояснити, що і 15 хвилин це теж норма час для огляду і що закінчення о 15 це все такий о 15-ій.

З Агори теж гарний вид на Акрополь. Ну тут звідусіль вид на Акрополь, взагалі то…

Цікаво, що просто посеред цих всіх пам’яток курсує метро.

Метро відвезло на півострів Піреус. Бо там є море і його дуже хотілося побачити. Але в дощ таке собі задоволення.

Половину пам’яток з абонемента так і не вдалося обійти за перший день. В неділю мав час тільки до 12-ої. Зранку пішов до Керемейкоса якогось, але після Парфенона і Агори це вже вражає не так сильно.

О, навіть загального плану не зробив… Ну короче, тут теж розкопані вулиці, каменюки, стіни, оце от все… Але і чимало барельєфів та статуй. На третій день, каміння вже забагато. І замість піти в Лікей обрав море, бо ж погода, нарешті стала сонячною. Це раз. А два – на карті побачив де муніципальний пляж, а не лише портова зона чи маріна.

Не певен, що +16, сонце та море потребують 11 лютого якихось особливих коментарів та пояснень.

Що я так і не зміг прийняти так це мандарини. Тут на вулицях, як у нас каштани, ростуть мандарини. І вони достигли, і падають. На смак вони кислі. Але це все одно мандарини… А їх ніхто не збирає, не робить з них фреш, навіть…

Можливо, саме тому то і сталася фінансова криза в Греції. Адже ігнорувати те, що в тебе під ногами це зухвало. Так можна прогнівати олімпійських богів… Ну, але ви зрозуміли, що це досить цікавий лоукостівських напрямок безвізового вікенда десь на рівні з Вільнюсом чи Будапештом. Але тут тепліше, є мандарінки і багато каменюк, які можуть викликати приступ катарсису та гордості за належність до людства та Європи.

 

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});